Тема: «Я
із солов’їної породи…»
(За творчістю Миколи Штепана)
Мета: ознайомити одинадцятикласників із
постаттю вічно молодого письменника із
Катеринополя – Миколою Штепаном, із його літературною спадщиною, визначивши
основні теми та мотиви віршів; розвивати вміння логічно висловлювати думки,
творчо сприймати поезію, виконувати (частковий) ідейно-художній аналіз віршів; виховувати повагу до літературної спадщини
поета-земляка, популяризувати його творчість.
Тип уроку: урок- усний журнал
(література рідного краю)
Обладнання: портрет поета, збірки
творів М.Штепана
«Народившись
у самісінькому серці України, на
Шевченковій землі, він ступив на ту ж дорогу, що й земляк Василь
Симоненко, з яким так трагічно перегукнулася його життєва доля»
В.Базилевський
ХІД
УРОКУ
1. Організаційний момент.
2. Оголошення теми та мети
уроку.
3. Вступне слово вчителя
Творчість Миколи Штепана – поета із
Катеринополя Черкаської області, вражає величезним талантом дивитися на
довколишній світ вимогливо й творчо, вкарбовуючи в поезію любов до України, до
рідного селища, до друзів, до природи та непримиренність до негативних явищ людського життя.
Його вірші є дуже цікавим явищем на терені української поезії. Ми
намагатимемося продемонструвати
неповторність таланту вічно молодого обдарування та докладемо зусиль, щоб
популяризувати твори Миколи Штепана серед учнівської молоді; зацікавити молодь
його творчістю.
4.
Сприйняття навчального матеріалу
Бібліограф 1
Микола Миколайович Штепан народився 23
травня 1978 року в селищі Катеринопіль Черкаської області в сім’ї інтелігентів:
мати хлопця Марія Максимівна була лікарем, батько Микола Миколайович –
фінансистом. Виріс у сім’ї, де любили і розуміли красу, вважали великою
цінністю книги. Змалку батьки виховували
у хлопчика любов до природи, до людей праці, до історії рідного краю.
Читець 1
Я з тих країв, де
хліб печуть селянський,
Де борщ їдять і
самогонку п’ють.
Де зустрічають
всіх по-християнськи
І за поріг з
сльозами проведуть.
Де від зорі і до
зорі працюють,
Де рано разом з
півнями встають.
Де щиро руки
матерям цілують,
Де вишні над
дорогами цвітуть.
Де поле пшеницями
засівають,
Де садять ліс і
скошують сіна.
Де соловейки уночі
співають,
Й коханням
зачаровує весна.
Тут і душа, і
серце знайде спокій:
Така краса, як
калиновий світ.
Я з цих країв – це мій Катеринопіль,
Моя земля, привіт тобі, привіт.
(« Я з тих країв…»)
Бібліограф 2
Як і всі
катеринопільські діти, Коля ходив до дитсадка. Поміж інших хлопчиків
відзначався тихою вдачею і неабиякою слухняністю. «Якби всі діти були такі, як
Коля, то сиділи б ми без роботи,» - говорили вихователі. Середню освіту здобув
у Катеринопільській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №1, а потім продовжив
навчання в Уманському педагогічному
інституті ім. П.Г.Тичини. Він успішно закінчив три курси і навчався на
четвертому. Наче передбачаючи свою
коротку долю, він дуже багато встиг зробити: навчався відмінно, вивчав історію та іноземні мови, писав вірші,
музику, прекрасно грав на гітарі, мав чудовий голос. Він дуже любив життя. У
нього було багато друзів. Це була людина великої душі, честі, благородства, це
була особистість…
Бібліограф 3
Миколі у
15-річному віці довелося пережити велике горе. І не одне… Від підступної хвороби рано пішла з життя ще
досить молодою мама, померла бабуся, тяжко захворів батько. Свій біль серця,
муки страху за життя батька, бажання допомогти, підтримати його, провести
якнай-більше часу з татом – ці мотиви звучать у багатьох віршах поета. Пророче
звучить віщий вірш, написаний 15 липня 1996 року, де він передбачив свою долю,
коротку, як спалах, трагічну…
Читець 2
Казав мені
тато не раз і не два:
«Не слухай
ворожки, бо бреше вона».
А я на вокзалі
без діла сидів.
З трьома діточками
ворожку зустрів.
І я не повірив
ворожки словам,
Її діточкам я
дві гривні віддав.
Дивилась
циганка на руку мою
Й сказала, що
я над проваллям стою.
Що я загублю і
життя, і красу,
І в татову хату
я сум принесу.
Але ж набрехала
ворожка мені.
Здав сесію я на
п’ятірки одні.
Коли залікову я
книжку віддав,
То тато від
щастя мене цілував.
Варив мені
їсти й записки писав,
Щоб я до
грамини усе виїдав.
І я зрозумів,
виїдаючи плов,
Що є
одна правда – то тата любов
Бібліограф 1
Раптово, немов лопнула струна гітари, 14
листопада 1998 року обірвалося молоде життя двадцятирічного Миколи. Про
загадкові обставини його смерті тоді можна було тільки здогадуватися. Небайдужі
люди три місяці шукали десь заховане вбивцями тіло юнака, і нарешті таки його
знайшли. 13 лютого 1999 року Миколу
поховали, та його чудові вірші і пісні залишилися навіки в серцях людей.
Бібліограф 2
Із спогадів друга Миколи Штепана, Григорія
Вагапова, студента Інституту журналістики Київського національного університету
імені Т.Г.Шевченка: «Я розмовляв з ним по телефону в його останню п’ятни-цю.
Попереду – вихідні. На душі легко. Коля по вихідних майже завжди був вдома. Ми
жартували, вітаючись, а потім він розповів, що у нього неприємності: він
розлучився зі своєю дівчиною. Сказав, що почувається трохи самотньо. І, щоб
розвіятися, піде погуляє на весіллі. Пожалкував, що я з ним не піду… Загалом, це був той самий Коля, якого я добре
знав. З ним було приємно говорити, бо він належав до тих людей, яким завжди
було що сказати.
А в неділю я вже знав, що Коля зник. І три
довгі, страшні місяці пошуків. Але ще була жива надія. А потім, коли я приїхав
на похорон, побачив його батька біля труни… Тоді я вперше бачив як хоронять
на-дію». [11.]
Він був обдарований всім: і ростом, і
красою, і здібностями, і, найголовніше, – глибокою доброю душею. Цю душу можна
відчути в його віршах.
На могилі хлопця височить пам’ятник, де викарбувані слова із Біблії:
«Господи, прости їм, вони не знають, що роблять…»
Бібліограф 3
Видання віршів та збірок Миколи Штепана
Микола Штепан не був переможцем конкурсів юних поетів,
тому що не виставляв своїх віршів для широкого загалу. Про те, що він пише
вірші, знав тільки батько і, можливо, найближчі друзі. За життя він не
надру-кував жодного слова.
Судячи з вірша «Цензору з неповагою», спроба друку була, але після того,
як в одній з редакцій йому відповіли, що за такі вірші до в’язниці саджати
треба, поет залишив усі спроби видати хоч би єдине своє слово. Микола писати не перестав. Навпаки –
нарощував свій творчий потенціал. Зростав і його творчий набуток – кілька
зошитів з віршами найрізноманітнішої тематики, у якій світилася його чиста,
безкомпромісна душа. А написав поет близько тисячі віршів.
Уже через місяць після зникнення юнака, в грудні 1998 року, поезії почали
з’являтися на сторінках районної газети «Катеринопільський вісник», які до
редакції приніс його батько.
Бібліограф 1
А в 1999 році майстром комп’ютерної справи Харитоненком Віктором
Євгеновичем, на одному ентузіазмі і
співчутті струменевим принтером в Катеринопільському комп’ютерному салоні
«ОЛВІК», була віддрукована перша книга
Миколи Штепана «А стежки через пам'ять…»
Тираж книги був невеликим, всього 250 примірників. Їх Микола
Миколайович, батько поета, встиг подарувати шанувальникам таланту свого
дорогого і незабутнього сина. Батько готував до друку і другу книгу. За її
видання бралися різні люди, але в усіх щось не виходило.
Бібліограф
2
Голос Миколи Штепана почула вся Україна після того, як працівники
районної бібліотеки представили його твори на всеукраїнський конкурс молодих
поетів «Любіть Україну». Вірші юнака були оцінені: він став лауреатом конкурсу.
У газеті «Літературна Україна» була надрукована стаття Володимира Базилевського
«Я ніколи душі не тримав на замку…» та добірку віршів. А потім з’явився
альманах «Пробудження», в якому були вміщені твори переможців та учасників
конкурсу. Якщо в книзі кожного автора представляли кілька віршів чи оповідань,
то поезій нашого земляка було
надруковано аж двадцять шість. Володимир Базилевський у статті «Від голосочка –
до голосу», що вміщена в альманасі, відзначив: «Заповідалося явище, якому не
судилося збутися. У його особі суспільство втратило громадянина і поета-барда з
якісно новим наповненням текстів – гостросучасних і безоглядно щирих».
Бібліограф
3
За життя батько мріяв видати дві книги Миколи, але не встиг. Його мрія
здійснилася в 2006 році, коли за ініціативою Катеринопільської райдерж-адміністрації, районної бібліотеки
була оголошена акція по збору коштів на видання книг нашого земляка. На заклик
відгукнулися підприємці, трудові колективи району, школярі, друзі, однокласники
і просто шану-вальники поезії юного таланту. Віднайшовся і видавець – приватний підприємець з міста Черкас
Чабаненко Юлія Анатоліївна, яка допомогла у виданні двох збірок: «А стежки
через пам’ять…» та «Я із солов’їної породи».
Учень
1
Микола Штепан – поет рідкісних якостей,
безоглядної щирості. Усе в нього справжнє, навіть огріхи: штампи, любові
сентенції, конструкції-незграби. Але це зворотній бік поетичної медалі.
Лице – її душа, думаюча, доскіплива.
Інтенсивність його роботи й вражає у цих технічно не завжди досконалих
юнацьких писаннях.
Як людина й творча особистість Штепан
спинався на ноги уже в роки незалежності. У чистому дзеркалі його почувань
відбилися всі аномалії становлення молодої державності. Реагував на них
бурхливо й неприми-ренно
Кожний вірш поета – подія в житті, бо в них і біль, і мука, і краса, і
благородство, що надійно поселилися в душі юного поета, вимогливого до себе, до
людей, до держави. Його хвилює і непокоїть все, що називається життям.
Читець
3
Є очі красиві, є очі, заповнені
щастям.
Є очі коханих, є очі сумні
матерів…
Є очі жахливі, які нам віщують
нещастя,
Є втомлені очі від праці у наших
батьків.
Є очі зрадливі – це ті, що сидять
в іномарках,
Лише каламуть і одна порожнеча у
них.
Таких не хвилює образливе слово
«коханка»,
Затінені склом і дружина, й
сім’я, й чоловік…
Є очі байдужі – це ті, що сидять
в кабінетах.
Є очі наївні. Що вірять пустим
папірцям.
Є очі поважних, що ходять в
краватках й жилетах.
Є очі калік, що сидять на тісних
вулицях.
Є очі дітей, що Чорнобиль
пройшов по їх спинах,
Сирітські є очі – не можна
дивитися в них.
А очі злодійські
розкрадуть до тла Україну,
А очі порожні із нас поробили
сліпих.
Є очі народу, вугіллям
засліплені в лавах,
Не хочуть сприймати за щастя
свою сліпоту.
Лікуються очі й шоломами б’ють
на майданах.
Цей гул заповняє холодних
сердець пустоту.
«Очі»
Учень 2
Вірші поета по-дорослому сміливі, гострі, в багатьох він ставить
полемічні проблеми виховання дітей. Чи правильно їх виховують? Що потрібно для
дитини? Чи достатньо їх сито годувати, дорого одягати і слідком ходити?
Читець 4
Кошеня
Від природи максимум берем.
Підкоряємо її – і все це звем
прогресом.
Геніальним вона створена
творцем,
Що доки ще диха під цим
пресом.
В скверику маленьке кошеня
Треться об штани й на руки
скаче.
Підставля трьохмасне лобеня.
Так пискляво нявка, ніби
плаче.
Вусами лоскоче по лиці.
Оченята світять добротою.
Зазіваєшся - і кігтики в руці.
Фиркає, змагається зі мною.
Підбігають двоє хлопченят,
Чимось з кошенятком вони
схожі.
Бігають, на руки хочуть
взять,
Навіть очі подобріли у
прохожих.
Розгулялися й забули про
мамок.
Шелестять над
ними осокори.
Раптом, як верескне хтось:
«Синок!!!»
А голос, ніби постріл у
Аврори.
І ногами, і коліном б’є дитя
Лиш за те, що кошеня взяло на
руки.
Мамко! Мамко! Буде каяття,
Як дитятко перейме твою науку.
Все життя я з Мурчиком
проспав,
Крім добра, нічим не
заразився.
Відданість і щирість перейняв,
Через нього із природою я
злився…
Учень 3
Юний поет загострює і громадянську думку,
звертаючись до історії і до нашого сьогодення, тісно пов’язуючи і минуле, і
сучасне. («Тобі, Кобзарю дорогий»).
Ліричному героєві (здебільшого це він сам)
властиві почуття добра і краси, романтики, ліризму. Його віршам властивий
суворий реалізм, публіцистичність і сатира. («Афганцям», «Неправильні туристи», «Місяць», «З глибини
віків»).
Микола розуміє людей, природу і весь світ –
світ добра, ніжності, любові і краси.(«Мамі», «Ластівки», «Дідові Максиму»,
«Валентині Василівні – моїй першій вчительці»).
Читець 5
Мамі
Мамочко,
ріднесенька моя!
Що мені тобі подарувати?
В твій день ангела збиралась
вся сім’я…
А тепер, немов би пустка хата.
Як ти мила голову мою,
Я забути до сих пір не в змозі.
І усмішку лагідну твою,
Що мене стрічала на порозі.
Скільки ти любові і тепла
В мою душу молоду вложила,
Стільки ти дала мені добра,
Я віддячити тобі не в силах.
Хіба можна Сонцю відплатить,
Що променями Землю
зігріває?
Що для тебе можу я зробить?
Жаль, що міри вдячності немає.
Учень 4
Він розуміє ціну хліба – начала всіх
начал. Дорожить Батьківщиною - вона одна. А починається від отчого порога до
школи, до друзів, до дорогих серцю могил найрідніших людей; від куща калини чи
кучерявої верби. («Чом же ти, калино», «Весна дарує бал», «Калина», «Розляглось
моє селище»).
У його віршах звучать мотиви ніжності і
суму, віри і непорозуміння, сердечної муки і болю. («Не підемо», «Тобі»).
Молодого поета хвилює те, що сьогодні міняються критерії моральних
цінностей, що не модно вже бути скромним, порядним, ввічливим. Бо в житті
найголовнішим має бути порядність, благородство, уміння бачити і відчувати
красу, любити життя. («Романс», «Вже листи до землі»).
Микола Штепан болісно шукає правду. Вона для нього – його життєве кредо,
у багатьох віршах він звертається до цієї теми. Правда його мучить і надихає.
Правда для поета – це нічого не викреслювати з подій , якими жив, цінувати
людей, що в душу запали…
Дуже велике у нього поняття «правда». Це: і незрадлива любов до дитячих
і юнацьких стежин, це і вірність у коханні і в житті. Він не просто констатує
правду і відстоює її, а хоче передати як заповіт людям.
Поет бачить далеко, вірить, що грядуть зміни, зміни на краще, бо вірить
у нас, у людей, у свій народ.
Читець
6
Ми великий народ
…Україна – це ненька, не
мачуха нам!
Ми сини її рідні:
москалі і бендери.
Розберемось самі і
розчистим цей хлам
І брат брату відкриємо
двері.
Незалежність і правда у
наших руках.
Брат до брата дорогу проб’є через хащі,
Щоб гордилась синами і
цвіла у віках –
Україна моя, в цілім світі
найкраща.
5.
Підсумок уроку
Слово вчителя
Микола – оптиміст, філософ, лірик…
У нього є свій стиль, своя манера письма, свій голос, що йде від самого
серця. В поетичній мові немає надуманих конструкцій. Вірші прості, ясні,
душевні, вони наче обрамлення особистості.
6.
Домашнє завдання
Вивчити напам’ять одну з
поезій М.Штепана
